ІРИНА ДЕРЮГІНА: «ЖОДЕН СПОРТСМЕН З РФ НЕ ПІДПИШЕ АНТИВОЄННУ ДЕКЛАРАЦІЮ, АДЖЕ ВІН НЕ ЗМОЖЕ ПОВЕРНУТИСЯ ДОДОМУ»Велике інтерв’ю головного тренера збірної України з художньої гімнастики для XSPORT
https://xsport.ua/ua....8768106Головний тренер збірної України з художньої гімнастики Ірина Дерюгіна в інтерв’ю XSPORT розповіла про те, як її вид спорту пережив майже рік повномасштабної війни в Україні, з якими проблемами команда за цей час зіштовхнулась, поділилась думкою про бажання МОК допустити представників рф та білорусі до Олімпіади у Парижі, розповіла про ситуацію в українському спорті, ставлення президента Міжнародної федерації гімнастики до України та висловила віру в те, що війна завершиться нашою перемогою цього року.
Ірино Іванівно, за чотири дні буде рік як в Україні триває страшна війна. Як ваш вид спорту пережив ці майже 12 місяців?Коли розпочалась війна, це було просто жахливо. Словами не передати, який це був стрес для всіх, ми ж всі пам’ятаємо перші дні і перші місяці великої війни. Не скажу, що наразі емоційний стан набагато спокійніший, хоча ми і тренуємось у Києві, і столиця захищена від окупації, проте кожного дня в усіх наших міста лунають повітряні тривоги, прилітають ракети, гинуть люди… Це все важко витримувати аби просто жити, а нам зі спортсменами ще потрібно якісно тренуватись аби давати результат.
Повертаючись до ситуації, яка склалась на початку вторгнення. В нас розбіглись практично усі діти – хто куди. В нас в залі було багато дітей, батьків яких не було поряд, і ми якусь частину збірної утримали, поки не зробили евакуацію, і не поїхали в Ужгород. Завдяки НОК України та Сергію Бубці ми провели роботу в плані організації проживання та тренувань в цей непростий період. Багато батьків не могли відпустити дітей, адже в нас багато неповнолітніх спортсменів, і вони поїхали з рідними закордон. До речі, гімнастика взагалі стала донором спортсменів для всього світу, в нас, на жаль, дуже великий відтік спортсменів і тренерів.
Проте ми за останні півроку практично всіх найкращих дітей повернули. Деякий час в нас не тренувалися груповички, які виступали на Олімпіаді, а зараз практично в повному складі тренуються і хочуть виступати.
Так от нам тоді і зал оплачували, і тренування оплачували, і всіх дітей ми збирали назад в Ужгороді. Я пишаюсь, що ми тоді змогли вижити і тренувались, а тепер і взагалі повернулись до Києва, і ми є однією з небагатьох збірних, яка увесь час тренується у столиці. Моя особиста позиція – потрібно залишатись в країні, і навіть морально допомагати Батьківщині. Думаю, ми з цим впорались.
Пам’ятаю, що в перші місяці війни, тоді ще президент НОК України Сергій Назарович Бубка дуже плідно працював з нашою Міжнародною федерацією, допомагав нам в кожному нашому кроці – десь грошима, десь зав’язками і контактами. І завдяки цьому наші спортсмени мають змогу виступати увесь рік, протягом якого йде війна.
Нещодавно я прочитала інтерв’ю легкоатлетки Ольга Саладухи, в якому вона розкритикувала багато кого з українського спорту і в тому числі Сергія Бубку. Я вважаю, що не можна так лаяти людей, які тобі допомагали. Я в своєму житті пройшла дуже багато: була спортсменкою, і, до речі, зробила великий внесок аби художня гімнастика увійшла до програми Олімпійських ігор, я була і є тренером, а також я президент Федерації художньої гімнастики і перший віце-президент Української федерації гімнастики. Коли ти любиш свою справу, то ти допомагаєш аби спільна справа рухалась. Я дуже погано ставлюсь до людей, які лають український спорт. Якщо їй пощастило в житті, в неї були обставини та люди, які допомогли їй зійти на п’єдестал і завоювати нагороди, то це не дає їй право лаяти людей, які допомагали їй, коли вона сходила.
Ви не знайдете більше нікого, хто б був в ролі тренера на 10 Олімпіадах, лише Альбіна Миколаївна і я. І от за ці 10 Олімпіад були різні ситуації, але кожна медаль в художній та спортивній гімнастиці була здобута з допомогою Сергія Бубки. Він сидів на змаганнях і стежив аби все було справедливо, адже в нас суб’єктивний вид спорту. В нашому виді спорту дуже важко дається результат, ви ж знаєте. Я згадую, як виступали, наприклад, Аня Безсонова, Аня Різатдінова, Саша Тимошенко – Сергій Назарович завжди був з нами, і допомагав. Вплив цієї людини нам допомагав отримати справедливий результат. Він завжди боровся за Україну і за те аби спортсмени отримували заслужений результат. Я не можу говорити про інші види спорту, проте за свої 10 Олімпіад я можу відповідати.
Я погано ставлюсь до людей, які колись отримали Олімпійську медаль і досі не зійшли з п’єдесталу, і все життя стоять на ньому. Мені здається, що людина власною працею має довести, що вона чогось варта в конкретній справі. Я свої нагороди ніколи не згадую, адже те, що було, воно пройшло, і завжди потрібно йти вперед. Це я раджу молодим тренерам та спортсменам.
Ми наразі живемо в час випробування для нашої Батьківщини: скільки в нас людей загинуло, скільки постраждало, скільки трагедій сталось... Це страшно навіть уявити, ми молимось щодня за те аби це як найшвидше завершилось нашою перемогою. Я вірю, що ми завершимо війну цього року.
Не знаю, які люди переслідують цілі, коли дають такі інтерв’ю. Я вважаю, що люди, які борються за свою країну, мають це робити інакше. Коли розпочалась війна, телефон червоний був не тільки у неї, з розуму сходили всі. Всі включились, всі працювали, всі об’єднались і робили все аби допомогти спортсменам.
В її інтерв’ю пролунала фраза: «Можна зробити висновок, що 7,5 мільйонів, про які ви згадуєте, були лише на папері», яка стосувалась допомоги українським спортсменам від Фонду солідарності МОК. Що ви думаєте про таку заяву? Я, як представник такого виду спорту як художня гімнастика, можу сказати, що моєму виду спорту допомагали. Ми без допомоги від Фонду солідарності МОК довго не проіснували б. Знаю, що допомагали і спортивній гімнастиці, і батуту, і акробатиці. Допомагали в усьому, в чому тільки можна.
Знаю, що співробітники НОК України всіх обдзвонювали і запитували, кому і яка допомога потрібна. Пам’ятаю, наскільки активно Олена Говорова допомагала, Наталія Петрівна Коваленко також. Всі, до кого ми не звертались, всі активно працювали і допомагали спортсменам. Всі питання відпрацьовувались до дрібниць, ніхто не стояв осторонь.
А однією з задач Сергія Бубки, наприклад, є те, що він домовляється з людьми, він вирішує питання на своєму рівні. І лаяти це – все одно, що лаяти Україну. І казати, як багато хто потім казав, що хтось там займає місця в НОК, так ви хоч чомусь навчіться, а тоді вже інших критикуйте! На п’єдестал ви стали, а далі навчіться в цьому житті жити.
Я дуже довго мовчала, проте витримувати такі речі просто неможливо. Особливо зараз, коли ми маємо дуже потужну боротьбу на спортивному фронті з огляду на бажання МОК і деяких міжнародних федерацій допустити росіян та білорусів до Олімпіади та інших змагань. Ніхто з нас не хоче аби їх допускали, і навколо цього потрібно об’єднатись.
Ми нещодавно місяць провели в Японії, були на зборі. І от наш президент Міжнародної федерації гімнастики Морінарі Ватанабе каже нам, що для нього всі країни це діти: і Україна, і росія, і білорусь. І що він за всіх переживає. Він до нас приїжджав в містечко Такасакі, в префектурі Гумма, де на місцевій Takasaki Arena, ми проводили збір, і в нас з ним була велика розмова. І він сказав, що він має за всіх боротись, не тільки за Україну. Наші діти, звичайно, трохи засмутились через це.
А в вашому виді спорту наразі виступають представники рф та білорусі?Ні, не виступають. І поки навіть технічно вони не можуть потрапити на змагання, адже в нас є можливість за підсумками чемпіонату світу відібратись на Кубок світу. І є певний вже стабільний склад країн, які там виступають. І якщо хтось вибуває, то в запасі є цілий ряд країн, які чекають на своє право виступити. Поки шансів в них немає взагалі. А для України є шанс, і ми будемо боротись аби отримати ліцензії.
В моєму житті були також змагання, на яких ми не виступали, через політичні обставини. Так, ми не виступали на Олімпіаді у Лос-Анджелесі. Спочатку одна частина країн не приїхала до Москви в 1980 році, а потім інша не полетіла в США. В 1975 році, коли я виграла більше 24 змагань за рік, було те саме. Я тоді не поїхала на чемпіонат світу, адже було прийняте таке політичне рішення. А тоді ще в нас був один ЧС на два роки, і це було дуже боляче, повірте. Не виступати це трагедія для будь якого спортсмена.
Бойкот Олімпіади для нас це вже останній крок? Чи ми взагалі не маємо думати про бойкот, а маємо робити все аби все рф та білорусь не допустили?
В нас сьогодні йде більш політичний аспект боротьби, а тут може бути і інший аспект. Наразі над цим працює багато федерацій, та багато різних людей, і думають як краще і правильно все зробити. Проте ті, хто дають подібні інтерв’ю, про яке ми вже говорили, точно нічого не роблять в цьому плані крім того, що лають Україну, інакше це назвати не можна. Так не можна вчиняти, я вважаю.
Я сама тренер і борюсь за те аби люди виступали, але виступати з рф на одних змаганнях я теж не хочу. Олімпіада ж в наступному році, в цьому відбіркові змагання…
… так, і їм же потрібно буде десь набирати залікові очки аби відібратись на Олімпіаду.
Так, і в кожному виді спорту є свої правила як отримати ліцензію. Вони вже затверджені давно і ніхто їх не буде змінювати. Я думаю, що всі ті умови, про які каже Томас Бах, що спортсмени мають підписати антивоєнну декларацію, повірте мені, жоден російський спортсмен її, або інший подібний документ, не підпише. Він потім не зможе повернутись в росію. Я так думаю, адже російські спортсмени усі військовозобов’язані. Вони служать в армії: або в «Динамо», або в ЦСКА. У них в усіх є погони.
Нам потрібно шукати шляхи як з цією проблемою справлятись, адже це теж боротьба, і в нас війна йде на всіх напрямках. Я дуже вдячна нашому Президенту за те, що він є настільки бійцем. Я пишаюсь, що в нашій країні сьогодні такий президент як Володимир Зеленський. Коли ми тільки приїхали зі збору в Японії, я знаю, що президенту Міжнародної федерації гімнастики вже був відправлений лист від Володимира Зеленського. Я вважаю, що це правильний шлях співпраці.
Це приклад того як Україні наразі треба згуртуватись у боротьбі на спортивному фронті?Так, це дуже гарний приклад. В рамках Виконавчого комітету НОК України ми також наразі вирішуємо дуже багато моментів в цьому контексті. Хоча багато хто і писав заяви про вихід з Виконкому НОК України, проте я пишаюсь, що є в його складі. Ми наразі маємо згуртуватись і бути одним цілим.
Ірино Іванівно, розкажіть, яка атмосфера панує в збірній України з огляду ось на всю цю ситуацію з МОК і росіянами?
Як я вам вже сказала, в нас повернулась олімпійська команда Токіо-2020, вони тренуються. Я цьому дуже рада. В нашому виді спорту є проблема, що для наших дівчат бойовим віком є вік 17-18 років. Коли ще немає повноліття, немає якогось серйознішого розуміння, адже після 22 років у спортсменок мозок десь взагалі інакше працює.
А в нас наразі йде сильне омолодження, і я завжди переймаюсь через те, що до них пізно приходить усвідомлення правильності тих чи інших дій. В нас же дуже гарний вид спорту, дуже популярний в усьому світі. Я вважаю, що художня гімнастика це той вид спорту, який дає красу жінці. Це мають цінувати чоловіки, адже в усіх країнах буде більше гарних жінок, якщо вони будуть займатись художньою гімнастикою.
Також дуже хочеться сподіватися, що після нашої перемоги в нас буде розвиватись спорт і з’явиться хоча б декілька таких спортивних арен, які є в Японії. Ця моя поїздка до Японії стала для мене вже тридцять четвертою за все життя, можете собі уявити? Мені дуже подобається ця країна. Подобається за їхню філософію, за їхню відданість своїй країні, за їхнє ставлення до самих себе і оточуючих їх речей. Я вважаю, що нам є багато чому у японців повчитись, а особливо нашій молоді. Адже молодь це майбутнє України.
Проте, хочу сказати, що українці вже переживають великі зміни: як глобальні так і кожен в собі. І, звичайно, велику мотивацію людям, аби вони змінювались, дає наш Президент. Як я вже казала, пишаюсь тим, що в моїй країні такий Президент. Я вважаю, що якби не Володимир Зеленський та не наші героїчні воїни в складі ЗСУ та інших військових формувань, ми б не захистили країну. Це ті люди, яким я безмежно вдячна, і які дають нам віру в незалежне майбутнє нашої країни.
